e-Commerce Partners Network

Казка про Весну. Добра казка на ніч

В одному місті ніколи не було ні весни, ні літа, ні осені, а тільки зима. Літо не могло наступити, бо не наступала весна, а осінь - тому, що не наступало літо.

Жителі міста втомилися від холоду і снігу, їм хотілося тепла і сонячного світла, зеленої трави, чудових квітів серед яких кружляють маленькі бджілки, весело дзижчачи, збираючи нектар. Почути чудернацькі голоси чудових птахів і побачити різноманітних тварин, яких бачили лише тільки в старовинних книгах, котрі вони зберігали багато років, передаючи з покоління до покоління.
Але як зробити так, щоб весна настала - вони не знали.
У цьому місті жила стара чаклунка. Скільки їй було років, ні хто не знав. Вона була дуже розумна. І кожен раз, коли мешканці не могли знайти ніякого рішення, ходили радитися з нею. Так сталося і цього разу.
Старійшини міста зібралися разом і пішли до чаклунки, щоб дізнатися, як зробити так, щоб настала весна.
Вони підійшли до будинку чаклунки і постукали у двері.
Чаклунка відкрила двері і впустила гостей.
- Скажи нам, премудра жінка, що нам зробити такого, щоб до нас в місто прийшла весна?
Чаклунка подивилася на них і, підкинувши хмиз у вогонь, відповіла:
-  Тільки  чистий серцем і душею,
З щирою  любов'ю - не інакше,
Зустрінеться юнак з Весною,
Для людства буде то найкраще!
Та тільки ніжний поцілунок,
Розтопить сніг – зима відступить,
Зимою стане він, вона - Весною,
Але природа хлопчика поцупить!
Старійшини, почувши ці слова, вийшли з будинку чаклунки. І так нічого і не зрозумівши з її слів, розійшлися по домівках. А за ними, ховаючись, щоб його не помітили, йшов білявий хлопчик, який чув все, що сказала чаклунка.
Хлопчик вже підходив до свого будинку, як раптом побачив на засніженій вулиці дівчинку. Вона йшла, закриваючи долонькою лице від снігу, який падав на її чорне густе волосся  немов одягаючи на неї пухнасту шапочку.
Хлопчик підійшов до неї.
- Привіт, - весело сказав він їй.
- Привіт, - тихо відповіла вона хлопчикові.
- Ти звідки взялася?
- Я живу в сусідньому містечку. - Відповіла дівчинка і потерла ручки, трохи зігріваючи теплом свого подиху.
- Ти навіщо в такий мороз пішла з дому? Замерзнеш адже! Йдемо до нас додому, погрієшся біля вогню...
- Не можу. - Різко відповіла дівчинка. - Мені треба йти далі! У нашому містечку жителі замерзають і мені потрібно терміново відшукати весну, щоб вона прийшла до нас в містечко і зігріла всіх своїм теплом!
- Я йду з тобою! - Вигукнув хлопчик. І не давши дівчинці заперечити, схопив її за руку і повів до виходу з міста.
Шлях виявився довгим і важким. День змінювала ніч, ніч змінював день, але лише одне залишалося незмінним - навколо була засніжена пустеля, а сніг все падав і падав, вкриваючи землю товстим білим покривалом.
Дівчинка і хлопчик стійко переносили всі труднощі шляху - адже вони йшли шукати весну,  щоб привести її в міста, де від холоду замерзали люди засипані снігом.
Раптом дівчинка зупинилася і злякано подивилася уперед. Хлопчик подивився в ту сторону, куди дивиться дівчинка. Перед ними було його місто! Місто, з якого вони вийшли кілька днів тому, щоб відшукати весну!
- Ні, не може бути! - Прошепотіла дівчинка і плача сіла в сніг. - Не може бути .... Ми повернулися назад, а весну так і не знайшли...
Хлопчик нахилився до неї. Йому так не хотілося, щоб дівчинка плакала ! Він ніжно обійняв її і боязко поцілував. Дівчинка підняла очі і ніжно подивилася на хлопчика.
Як раптом, сніжинка впала їй на обличчя і розтанула. Сніг став падати повільніше і, зрештою, припинився зовсім. Задзюрчали веселою пісенькою дзвінкі струмочки. Сніг став повільно танути, на небі з’явилося тепле сонечко, зігріваючи землю своїм теплом. Трава, відчувши подих теплого вітру і тепло сонячних променів, стала пробиватися крізь землю і, через якусь мить, все навколо було встелене зеленим покривалом  на якому переливаючись різнокольоровими фарбами, розквітли своєю красою квіти. Дерева наділи свій чудовий одяг, прикрашаючи свої гілки багатим оздобленням, серед якого виспівували веселі пісеньки птахи. Земля прокинулася від зимової сплячки. І все навколо наповнилося теплом.
- Як красиво! - Вигукнула дівчинка і підскочивши закрутилася, сміючись від радості.
Але хлопчик дивився на неї з сумом. Він раптом згадав слова чаклунки і його серце, стислося від усвідомлення слів старої жінки.
Радісні мешканці міста вибігли зі своїх будинків, насолоджуючись теплом весни.
- Чому ти такий сумний? - Запитала дівчинка.
Але натовп городян підхопила дівчинку в кругообіг танцю, а вітер відніс її слова далеко від хлопця. Хлопчик останній раз зі сумом  подивився на дівчинку. Вона, щиро радіючи приходу весни, весело кружляла в хороводі разом з жителями міста, навіть не помітивши, як хлопчик видаляється вглиб лісу.
Лише тільки стара чаклунка, тримаючи в руках вінок з листя папороті, проводжала сумним поглядом хлопчика. Він повільно зник в глибині лісової хащі...
Стара чаклунка подивилася на дівчинку. Вона посміхалася кружляючи в хороводі, перестрибувала через багаття і лише іноді, дивилася в ту сторону, де залишила хлопчика, марно намагаючись відшукати його очима...
Дівчинка підійшла до чаклунки.
- Тут щойно стояв білявий хлопчик. Ви не знаєте де він ?
- Він пішов. - Витираючи сльозу, тихо сказала чаклунка.
- Куди? - Розгублено запитала дівчинка.
- Туди, де вічно виє хуртовина,
Туди, де вічно буде сніг.
Зустрінешся  ти з ним, дитино,
Лише на день і кожен рік...
- Я навіть не знаю його імені... - З сумом сказала дівчинка і сльоза покотилася з її величезних очей. І в ту ж мить, на небі хмаринки вишикувалися в хоровод і на землю  полився теплий весняний дощик.
- Його ім'я - Зима... І наблизившись  до дівчинки, стара чаклунка одягла їй на голову вінок з листя папороті.
- А яке ім'я у мене? - Запитала перелякано дівчинка, заздалегідь знаючи відповідь.
- Весна... - Тихо відповіла чаклунка.
І з тих пір, Весна зустрічається з Зимою всього лише на день: хлопчик тримає дівчинку за ручки, дивиться їй у очі , насолоджуючись її красою, і вони говорять, говорять, намагаючись насолодитися розмовою на цілий рік, щоб знову зустрітися і довго-довго насолоджуватись кожною хвилиною спілкування один з одним. А при розлученні, хлопчик цілує дівчинку на прощання, а вона починає плакати. Сльози падають на білий сніг, який починає танути від теплоти сліз дівчинки. Так починається Весна...
І тільки стара чаклунка, дивлячись на них не приховує своїх сліз, плача за них обох, як хранитель вічності, оберігаючи їх зустріч від людських очей...

Юрій Яблонський sojaleniya.net.ua

Переклад автора спеціально для сайту skamide.com

Читать на русском языке


© 2013-2015 skamide.com – Сказочный мир детства. Материалы, представленные на страницах нашего сайта, созданы авторами сайта, присланы пользователями, взяты из открытых источников и представлены на сайте исключительно для ознакомления. Все авторские права на материалы принадлежат их законным авторам. При копировании обязательна прямая гиперссылка www.skamide.com
Flag Counter Яндекс.Метрика